Історія справи

Постанова ВГСУ від 30.12.2015 року у справі №910/10334/15
Постанова ВГСУ від 24.02.2017 року у справі №910/10334/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2017 року Справа № 910/10334/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.розглянувши матеріали касаційних скаргПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" та Заступника прокурора міста Києвана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.12.2016у справі№ 910/10334/15 Господарського суду міста Києваза позовомЗаступника прокурора Львівської областідоФонду державного майна Українитреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору- Міністерство енергетики та вугільної промисловості України - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" - Публічне акціонерне товариство "Іскра" - Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектргаз"провизнання нечинним пункту наказу та переліку майна, переданого у власність,за участю представників: позивачаСуходольський С.М. - посвідч. № 041032відповідачаКачуровський В.В.- предст. дов. від 12.01.2017; третіх осіб- Старушкевич У.М. - предст. дов. від 12.01.2017; - Гарбузюк Р.О. - предст. дов. від 28.12.2016; - Морочинський А.М.- предст. дов. від 05.01.2017; - Морочинський А.М. -предст. дов. від 25.05.2015;

ВСТАНОВИВ:

21.04.2015 Заступник прокурора Львівської області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України про визнання нечинним пункту 1 наказу Фонду державного майна України від 31.12.1993 № 59-АТ "Про затвердження плану приватизації майна державного підприємства "Львівський електроламповий завод "Іскра" в частині включення до цілісного майнового комплексу, який підлягає приватизації, газопроводу високого тиску ГРС "Винники" - ВО "Іскра" (інвентарний номер 13000031); визнання нечинним Переліку нерухомого майна, переданого у власність відкритому акціонерному товариству "Іскра" від 27.03.2003 в частині включення до Переліку газопроводу високого тиску ГРС "Винники" - ВО "Іскра" (інвентарний номер 13000031).

Справа судами розглядалась неодноразово.

08.02.2016 прокурор подав до суду першої інстанції заяву про зміну предмету позову, за змістом якої просив змінити предмет позову шляхом викладення прохальної частини позовної заяви у такій редакції: визнати незаконним пункт 1 наказу Фонду державного майна України від 31.12.1993 № 59-АТ "Про затвердження плану приватизації майна державного підприємства "Львівський електроламповий завод "Іскра" в частині включення до цілісного майнового комплексу, який підлягає приватизації, газопроводу високого тиску ГРС "Винники" - ВО "Іскра" (інвентарний номер 13000031); визнати незаконним Перелік нерухомого майна, переданого у власність відкритому акціонерному товариству "Іскра" від 27.03.2003 в частині включення до Переліку газопроводу високого тиску ГРС "Винники" - ВО "Іскра" (інвентарний номер 13000031); заява прийнята судом першої інстанції до розгляду.

В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що, всупереч статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", пункту 1.3 Державної програми приватизації майна державних підприємств, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 07.07.19992 № 2545-ХІІ, Фонд державного майна України не включив до складу переліку майна, яке не підлягає приватизації, газопровід ГРС "Винники"; відтак, за наслідками приватизації відповідне майно (що не підлягає приватизації) передано у власність Публічного акціонерного товариства "Іскра".

Відповідач - Фонд державного майна України заперечив проти позову, вказавши, що спірний газопровід не є магістральним, відтак, не відноситься до переліку об'єктів, приватизація яких була заборонена чинним законодавством на момент виникнення спірних правовідносин; прокурор безпідставно звернувся з позовом за наявності органу, уповноваженого у спірних правовідносинах. Також відповідач заявив про застосування позовної давності до позовних вимог.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України підтримало позовні вимоги; вказало, що позовну давність прокурор не пропустив.

Публічне акціонерне товариство "Львівгаз" підтримало позовні вимоги, вказавши, що приватизація газопроводів законодавчо заборонена, спірний газопровід є частиною спільної міської мережі, а перелік нерухомого майна, переданого у приватну власність, є нечинним, як складений з порушенням вимог законодавства; вважає, що позовну давність прокурором не пропущено.

Публічне акціонерне товариство "Іскра" заперечило проти позовних вимог, вказавши, що законодавчі заборони для приватизації спірного газопроводу відсутні; також заявило про застосування позовної давності.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектргаз" також заперечило проти позовних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2016 (суддя Підченко Ю.О.) у задоволенні позовних вимог Заступника прокурора Львівської області відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 (суддя Корсакова Г.В., - головуючий, Тищенко А.І., Власов Ю.Л.) рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, заступник прокурора міста Києва подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати прийняті у справі рішення та постанову; прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Касаційну скаргу обґрунтовано порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме: суди в порушення статей 4-2, 43 Господарського процесуального кодексу України надали перевагу необґрунтованим доводам третіх осіб та помилково застосували приписи статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, невірно визначивши момент початку перебігу позовної давності, який, на думку прокурора, повинен пов'язуватися з моментом, коли прокурор зробив висновок про порушення інтересів держави, а не стало відомо про окремі обставини спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції надав неналежну оцінку листу прокуратури від 21.06.1994, в якому відсутні відомості про перевірку з питань правомірності приватизації спірного об'єкта; право на позов як самостійного позивача у прокурора виникло з 01.12.2012 після змін в законодавстві, що також суди не врахували.

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову в даній справі, направивши справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. В обґрунтування скарги зазначено, що в порушення статей 43 та 111-12 Господарського процесуального кодексу України суди не виконали обов'язкові вказівки суду касаційної інстанції, не обґрунтували висновки про відсутність поважних причин пропуску позовної давності прокурором та не розглянули клопотання Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" про визнання поважними причин пропуску позовної давності; висновки суду апеляційної інстанції є суперечливими та не ґрунтуються на належних доказах в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, істотні обставини справи щодо недодержання порядку вилучення спірного майна не досліджено судами.

У відзиві на касаційні скарги представник Публічного акціонерного товариства "Іскра" заперечив їх доводи, вказавши, що позов є необґрунтованим, а апеляційний суд вірно не визнав поважними причини пропуску позовної давності.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора, представників учасників спору, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарські суди встановили, що 26.07.1993 голова Фонду державного майна України затвердив Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного підприємства "Львівський електроламповий завод ВО "Іскра". У пункті 13 зазначеного акта оцінки визначено майно, яке вилучається; серед зазначеного майна, об'єкти, які не підлягають приватизації відсутні.

06.12.1993 розпорядженням № 1040-Р Кабінет Міністрів України дозволив проведення приватизації державного підприємства "Львівський електроламповий завод ВО "Іскра" та затвердження плану приватизації.

Наказом Фонду державного майна України № 59-АТ від 31.12.1993 "Про затвердження плану приватизації майна державного підприємства "Львівський електроламповий завод ВО "Іскра" затверджено план приватизації майна ДП "Львівський електроламповий завод ВО "Іскра"; вирішено перетворити ДП "Львівський електроламповий завод ВО "Іскра" у відкрите акціонерне товариство "Іскра".

Разом з цим у пункті 7 плану приватизації визначено перелік майна державного підприємства "Львівський електроламповий завод ВО "Іскра", що не підлягає приватизації; газопровід ГРС "Винники" - ВО "Іскра" у вказаний вище перелік майна не включено, отже, вартість газопроводу була включена до вартості цілісного майнового комплексу Державного підприємства " Львівський електроламповий завод ВО "Іскра".

Акт приймання-передачі майна не складений.

Суди також з'ясували, що станом на 31.12.1993 до газопроводу ГРС "Винники" - ВО "Іскра" був приєднаний та підключений ввідний газопровід ВО "Львівський ізоляторний завод". Потреби ВО "Львівський ізоляторний завод" у природному газі задовольнялися через газопровід ГРС "Винники" - ВО "Іскра", що підтверджується актом приймання в експлуатацію газопроводу-відводу на ВО "Львівський ізоляторний завод" від 02.11.1982, будівельним паспортом № 38 газопроводу-відводу на ВО "Львівський ізоляторний завод", протоколом № 442 механічних випробувань газопроводу-відводу на ВО "Львівський ізоляторний завод", планом газопроводу-відводу на ВО "Львівський ізоляторний завод".

Крім того, станом на 31.12.1993 до газопроводу ГРС "Винники" - ВО "Іскра" були приєднані і підключені газопроводи, через які газ постачався споживачам по категорії "населення", зокрема, споживачам хутору Горішній та села Бережани, що підтверджується актом приймання в експлуатацію газопроводу високого тиску х. Горішній Пустомитівського району від 15.03.1988, будівельним паспортом № 228 газопроводу високого тиску х. Горішній Пустомитівського району, актом приймання в експлуатацію газопроводу низького тиску х. Горішній Пустомитівського району від 15.03.1988, будівельним паспортом № 228 газопроводу низького тиску х. Горішній Пустомитівського району, планом траси газопроводу з проекту газифікації х. Горішній Пустомитівського району, актом приймання в експлуатацію газопроводу високого тиску с. Бережани Пустомитівського району від 06.09.1988, будівельним паспортом № 307 газопроводу високого тиску с. Бережани Пустомитівського району, актом приймання в експлуатацію газопроводу низького тиску с. Бережани Пустомитівського району від 06.09.1988, будівельним паспортом № 307 газопроводу низького тиску с. Бережани Пустомитівського району та схемою прив'язки газопроводу с. Бережани Пустомитівського району.

Враховуючи викладене, газопровід ГРС "Винними" - ВО "Іскра" станом на час видання оскаржуваних актів належав до трубопровідного транспорту, а також до інженерної інфраструктури населених пунктів, яка пов'язана з постачанням газу споживачам, і з цих підстав приватизації не підлягав.

За твердженням Фонду державного майна України на запит ПАТ "Іскра" 27.05.2003 ним надано перелік нерухомого майна, переданого у власність ВАТ "Іскра" в 1993 році, який складений відповідно до Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 906 від 24.05.2002, зі змінами, внесеними наказом Фонду №1819 від 16.10.2002. У переліку, серед інших об'єктів нерухомого майна, вказаний і газопровід (інвентарний номер 13000031).

Однак, вказані вище накази не зареєстровані у Міністерстві юстиції України, не набрали чинності, тому посилання на них є неправомірним.

Відтак, господарські суди попередніх інстанцій з'ясували, що Фонд державного майна України, затверджуючи наказом № 59-АТ від 31.12.1993 план приватизації, всупереч вимогам закону не включив у перелік майна, що не підлягає приватизації, газопровід ГРС "Винники" - ВО "Іскра", в зв'язку з чим визнали обґрунтованими доводи прокуратури про порушення, допущені в процесі приватизації спірного майна.

Разом з тим, місцевий господарський суд, враховуючи наявну заяву відповідача про застосування позовної давності, відмовив у задоволенні позовних вимог у зв'язку із звернення до суду з пропуском строку, законодавчо встановленого для захисту порушеного права, оскільки прокуратурі Львівської області було відомо про існування спірних актів ще у 2009 році (з листа № 112/56юр від 21.08.2009, з рішення Господарського суду Львівської області від 10.06.2010 у справі № 4/125).

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду щодо наявного порушеного права у спірних правовідносинах; разом з тим встановив, що за змістом листа прокуратури від 21.06.1994 № 7-16/27-94, в якому міститься посилання на оскаржуваний у справі наказ та повідомляється про проведення прокуратурою перевірки додержання чинного законодавства, в тому числі й законності оцінки майна при приватизації Державного підприємства "Іскра", про допущені порушення було відомо ще у 1994 році.

Частинами 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом) встановлено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

За пунктом 1 статті 32 Конвенції юрисдикція Європейського суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, які складовою національного законодавства України, наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Судова практика Європейського суду з прав людини з цього питання є стабільною.

Статтею 75 Цивільного кодексу Української РСР встановлено, що позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно зі статтею 76 Цивільного кодексу Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу Української РСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

За пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За частинами четвертою та п'ятою статтею 267 Цивільного кодексу сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Відповідно, вирішуючи спір, суд повинен встановити момент початку перебігу позовної давності, оскільки від нього залежить правильність обчислення позовної давності і можливість захисту порушеного права.

Згідно із частиною першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, як приписи попереднього Цивільного кодексу Української РСР, так і чинного Цивільного кодексу України пов'язують початок перебігу позовної давності з особою, чиє право у спірних правовідносинах є порушеним, а позовна давність застосовується та обчислюється щодо сторони у спорі.

Відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли про порушення прав держави дізнався або мав дізнатися орган, уповноважений на здійснення відповідних функцій (постанови Верховного Суду України від 27.05.2014 № 3-23гс1420, від 02.09.2014 №3-82гс 1421, від 23.12.2014 № 3-194гс1422, від 25.03.2015 № 3-21гс15230, від 22.04.2015 № 3-54гс1524, від 13.05.2015 № 3-126гс1525, від 13.05.2015 № 3-54гс1526, від 01.07.2015 № 6-178цс1527).

Звертаючись у даній справі з позовом від свого імені, як орган, уповноважений з 01.12.2012 на здійснення відповідних функцій, прокурор не врахував, що створення державою в подальшому замість існуючого уповноваженого органу нового органу, уповноваженого у спірних правовідносинах, чи наділення державою такими повноваженнями іншого діючого органу не спричиняє переривання позовної давності, та не змінює обчислення перебігу позовної давності у цивільних правовідносинах, як єдиного щодо особи, чиє право порушено.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. Як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік строку позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. (що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у постанові № 3-387гс16 від 11.05.2016 та у постанові від 26.10.2016 № 6-2070 цс 16).

Відтак, суд апеляційної інстанції вірно з'ясував, що початок перебігу позовної давності у спірних відносинах не пов'язується з моментом, коли прокурор зробив висновок про порушення спірним актом інтересів держави, його суперечність закону.

Доводи касаційної скарги прокурора не ґрунтуються на положеннях законодавства, які регулюють початок перебігу позовної давності, а Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури", не є актом, який регулює відповідні питання та не змінює правове регулювання, наведене в Цивільному кодексі України.

Водночас прокурор в касаційній скарзі не навів жодних доказів та не обґрунтував, що на час виникнення спірних правовідносин у прокуратури не було повноважень здійснювати представництво держави у судах, та що у відповідний період не існував уповноважений державою орган у сфері державного майна, який представляв державу та через який держава здійснювала відповідні права та обов'язки.

Судова колегія також зазначає, що закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір. Питання щодо поважності цих причин, тобто, наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Прокурор, як самостійний учасник процесу, виступаючи в якості позивача та уповноваженого державою органу, не навів будь-яких доводів та причин, з яких вбачалася б неможливість звернутися до суду своєчасно, крім тих доводів, що прокурор зробив висновок про незаконність здійсненої у 1993 році приватизації газопроводу, який не міг за законом бути об'єктом такої приватизації, лише тоді, коли у 2015 році прокуратура витребувала відповідні документи; обставин, які перешкоджали отримати ці документи раніше, зокрема, в межах перевірки, яка проводилась ще 1994 року, прокурор не зазначив.

Враховуючи, що саме прокурор є самостійним учасником процесу, наділеним усіма правами позивача та уповноваженим представляти особу - сторону спірних матеріальних правовідносин, суди попередніх інстанцій вірно не взяли до уваги заяву про наявність поважних причин пропуску позовної давності від третьої особи - Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз", яке не уповноважене та не може виступати в інтересах держави та не є стороною матеріальних правовідносин в межах цього спору; інші доводи касаційної скарги третьої особи стосуються суті спору та не змінюють законності та обґрунтованості відмови у позові через пропущену позовну давність.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу, відповідно до положень статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності, проаналізували належним чином спірні правовідносини, зміст прав та зобов'язань сторін відповідно до умов договору та приписів чинного законодавства, надали оцінку наявним у справі доказам, дійшовши законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду позовних вимог; підстав для скасування судових рішень з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

Як наслідок, прийняті рішення та постанова відповідають статтям 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення. Твердження скаржників про порушення господарськими судами норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, з огляду на що підстав для скасування судових рішень з наведених у касаційній скарзі мотивів колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" та Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 у справі № 910/10334/15 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т. Дроботова